Вчені дізнались, що було на території Сахари 6 тисяч років тому: були вражені (фото)

Там, де сьогодні простягається безкрайня Сахара, близько 6 тисяч років тому був зовсім інший світ: повноводні річки й озера, зелена савана, численні тварини та людські поселення. У водоймах жили бегемоти, а місцеві мешканці випасали худобу серед густої рослинності.

Про минуле регіону свідчать донні відклади давніх озер, результати аналізу стародавньої ДНК та понад 15 тисяч наскельних зображень. Про це пише Science Blog.

Вважається, що період так званої "Зеленої Сахари" тривав приблизно від 11 до 5 тисяч років тому. У цей час мусонні дощі заходили набагато далі на північ, ніж сьогодні. Території від Лівії до Малі вкривали лісисті савани, сезонні болота, річки та озера.

Різні наукові дослідження дають змогу відновити картину минулого цього регіону.

• Морські відклади біля західного узбережжя Африки містять значно менше пилу, який переносився з материка. Це свідчить про те, що замість пустельного ландшафту тут був густий рослинний покрив.
• У шарах давніх озер виявили пилок трав і дерев, які не могли б вижити за сучасних посушливих умов.
• У висохлих руслах річок, відомих як ваді, знайшли рештки бегемотів і крокодилів, що підтверджує існування великих водойм.

Виявилося, що періоди зволоження Сахари повторювалися протягом історії планети. За останні 8 мільйонів років дослідники нарахували понад 230 таких епізодів. У середньому вони виникали приблизно раз на 21 тисячу років.

Головну роль у цих масштабних змінах відігравали так звані цикли Міланковича, зокрема прецесія земної осі. Приблизно кожні 21 тисячу років змінюється положення Землі відносно Сонця, через що влітку Північна півкуля отримує більше сонячного тепла.

Це посилює нагрівання повітря, збільшує кількість вологи в атмосфері та зміщує західноафриканський мусон далі на північ. Разом із дощами в регіон приходить і бурхливий розвиток рослинності.

Однак важливою умовою була відсутність льодовикового періоду. Коли великі крижані щити охолоджували атмосферу, сезонні мусони слабшали, тому сприятливі для "зеленої" Сахари умови не формувалися.

Таким чином, зміни орбіти Землі фактично створювали своєрідне кліматичне вікно, під час якого пустеля могла перетворюватися на родючий зелений регіон.

Особливо цінним джерелом інформації стали наскельні зображення на плато Тассілі-н-Адджер. На них можна побачити не лише тварин, а й сцени повсякденного життя людей — мисливців, пастухів та людей у святковому вбранні.

Читайте также: На місці пивоварні у Бельгії виявили золотий скарб вартістю 9 млн євро (фото)

Зміна сюжетів на малюнках також демонструє трансформацію способу життя місцевого населення. Ранні зображення переважно присвячені полюванню, тоді як згодом дедалі частіше з’являються сцени випасання домашньої худоби.

Генетичне походження мешканців "Зеленої Сахари" довгий час залишалося невідомим, оскільки спекотний і сухий клімат погано сприяє збереженню ДНК.

Ситуація змінилася у 2025 році. Дослідники під керівництвом Нади Салем з Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка змогли отримати перші повні геноми людей, які жили в "Зеленій Сахарі". Зразки належали двом людям, похованим близько 7 тисяч років тому в скельному укритті Такаркорі на південному заході сучасної Лівії.

Результати показали, що вони походили від давньої північноафриканської популяції, яка тривалий час залишалася генетично ізольованою від населення південніших районів Африки.

Це ставить під сумнів популярне припущення про те, що Сахара в той період була своєрідним відкритим міграційним коридором, через який різні групи населення постійно переміщувалися та змішувалися.

Одним із найбільш дивовижних відкриттів стало те, наскільки швидко Сахара втратила свою рослинність. Перехід від зеленої савани до пустельного ландшафту, ймовірно, відбувся протягом життя лише кількох поколінь.

Коли літнє прогрівання Північної півкулі, спричинене орбітальними змінами, почало слабшати, мусонні дощі поступово відступили на південь. Рослинність стала гинути, ґрунт оголився, а його здатність утримувати вологу зменшилася. У результаті опадів ставало ще менше, що прискорювало процес опустелювання.

Водночас науковці досі дискутують щодо того, наскільки сильно на цей процес вплинули люди.

У 2017 році археолог Девід Райт припустив, що давні скотарі могли прискорювати опустелювання через випалювання рослинності та надмірний випас худоби. Натомість дослідження, опубліковане у 2018 році в Nature Communications, дало підстави припустити, що традиційне скотарство могло, навпаки, допомагати зберігати екосистему.

Попри ці суперечки, дослідники загалом погоджуються, що головним фактором масштабної трансформації Сахари були природні зміни клімату, пов’язані з орбітальною динамікою Землі. Вплив людини, ймовірно, був додатковим чинником.

Сьогодні супутникові спостереження справді фіксують окремі випадки збільшення рослинності на південній межі Сахари, у регіоні Сахелю. Деякі кліматичні моделі також припускають, що глобальне потепління може впливати на режим опадів у регіоні.

Втім, фахівці застерігають від висновків про нове масштабне "озеленення" пустелі. Сучасні зміни залишаються локальними та не означають повернення умов, які існували тисячі років тому. Для повноцінного відродження "Зеленої Сахари" мають збігтися довготривалі природні кліматичні цикли. А це, за сучасними уявленнями, станеться лише в далекому майбутньому.

Нагадаємо, науковці дізнались, чим пахли Помпеї до їх знищення.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Telegram-канал!