Франко, Коцюбинский, Гончар: благодаря кому украинские писатели имели возможность творить
Чтобы успеть хоть что-нибудь, приходится просыпаться в 04:30. Утром готовлю, пишу, мою, опять готовлю, печу, застирываю. Стоит включить компьютер, бежит Тоня: "Мама, почитай. Мама, полипы со мной. Мама, сшей кукле платье. Давай нарисуем принцессу, попрыгаем на мяче, поиграем в прятки или пятнашки". В течение дня так наигрываюсь, что забываю собственное имя, поэтому снова подъем на рассвете, чтобы поработать в тишине и услышать собственные мысли. В такие минуты вспоминаю мужчин-писателей и понимаю, сколь непроста женская судьба. Судьба женщины, которая хочет быть не только внимательной женой и пекаркой галет, не только удачной прачкой, прекрасно выводящей вишневые и шелковические пятна, но и художницей, мультипликатором, скульптором, хореографом или работником пера.
Далее текст на языке оригинала
Іван Нечуй-Левицький навіть не розглядав можливість одруження. Побоювався, що дружина та діти будуть відволікати від найголовнішого. Коли до Максима Рильського приїздили онуки, їм було заборонено галасувати, бігати сходами, стукати дверима, щоб боронь Боже, не збити діда з важливої думки.
Михайло Коцюбинський їхав за натхненням на острів Капрі. Там прогулювався морем, робив намітки, рибалив, грав у карти, милувався апельсинниками, водив дружбу з Горьким. Удома залишалася дружина Віра, яка займалася будинком, давала лад чотирьом дітям та його сліпій матері. Обробляла сад, город та ще й переписувала чоловікові рукописи.
Іван Франко писав: "Сиджу тут у теплих бібліотеках, а ти мучишся з дітьми, що хворіють". У їхньому будинку швендяли протяги, дах протікав, діти не вилазили з бронхітів, але митець мав щоденну каву в "Монополії" та легкий суп із грибами – на обід, поки Ольга варила конфітюри, залучала дітей до спорту, каталася з ними на санях.
Олесь Гончар, автор "Собору", відрізнявся непростим характером і дуже сердився, коли дружина Валя залучала його до домашніх справ. Уночі хотілося писати, а не носити волаюче дитя. А ще терпіти не міг друкувати, тому друкарську машинку придбав для Валюшки, яка й стала персональною секретаркою. Саме вона набирала його романи та вносила правки. До 14:00 вистукувала "Берег любові", після займалася хатніми справами. Ніколи ні на що не скаржилася, у неї ніколи нічого не боліло. Дбала про затишок, бо романіст обожнював білі сорочки та скатертини.
Пантелеймон Куліш не мав дітей, але охоче давав поради, як малюків колихати та годувати. Зраджував дружині, а та чекала й писала: "Усе пройде, мій Кулішику, усе пройде. Потайне перейде в балачки". Наполегливо плекала чоловіковий талант, терпляче упорядковувала його нариси. Коли помер, опинилася в злиднях.
Отож повернімося до надскладної реалізації представниць слабкої статі. Скільки ми знаємо жінок-композиторок, режисерок, художниць чи архітекторок? Скрипальок, графічних дизайнерок, вітражисток, кондитерок, парфумерок? Удесятеро менше, ніж чоловіків, бо в кожної діти та борщі. Адже слід встигнути з корисним сніданком, розібратися з діатезом чи черговим ГРВІ, пришити ґудзики, помити вікна, зібрати ланчбокс, відвести до школи, на гурток, перевірити рівняння, вислухати всі новини, приготувати на вечерю улюблені гнізда зі спагеті з фаршем, вчасно вкласти спати. Коли тут писати новели та симфонії? Пасторалі й пейзажі? Як тут працювати в стилі еклектики чи арт-нуво, вигадувати глазурований зефір, якщо ти притомна мати. Жінка, яка не просто народила, а ще й виколисує, виховує, надихає. Тому, як і раніше, залишаємось восьмирукими й стрибаємо вище голови. Одночасно помішуємо каші й малюємо півонії, капсульні будинки, метафори та скрипічні ключі.