|
|
ВХОД
|
|
|
(cache miss)
17:45
|
Надія
(В житті ми нічого не можемо знати напевно, крім того що помремо. Але-ж
якою буде смерть????В деяких випадках, це залежить лише від нас, інколи доля
сама вирішує коли, та як нам померти.
Гадаю, нікому-б не хтілось померти важкою та болючоюсмертю...Люди, якщо
уявляють свою смерть, то роблять це по різному. Знаходяться й такі, які
намагаються зробити кінець свого життя, як їм більше до вподоби...)
Вона набрала гарячу ванну, тихо плачучи, взяла довге лезо та залізла у
воду...але тільки хотіла вона доторкнутисяхолодним предметом до тендітної
руки,як згадала вона про слово, яке в житті кожного з нас має велике
значення,слово "надія". Кажуть вона помирає останньою. Саме вона, не дала їй
натиснувши на металевий предмет пальцями, провести їм по світло-блакитним венам.
Як-би нам не хотілося позбавити себе того дорогоцінного,що ми маємо,
як-би не знущалося життя...надія є...і помре останньою...
|
17:16
|
Однажды я познакомилась с мужчиной, который старше меня на 20 лет. Он спросил меня , не шокирована ли я разницей в возрасте, на что я ему ответила так, как указано ниже. Но когда я сама перечитала это письмо, я не могла поверить в то, что я могу так писать. Может мне книгу написать со своей автобиографией?
Я никак этим не шокирована, поскольку с людьми постарше общаться намного интересней, чем с ровесниками. При общении с людьми, которые видели в
жизни многое, ты сам узнаешь больше. Такое общение -интересно и познавательно, я
так считаю. Мне например не интересно общаться со своими ровесниками, во первых
потому - что я росла в обществе людей намного старше меня, друзей-ровесников у
меня не было, я никогда не понимала своих одноклассников и смотрела на них как на
детей. А во вторых я в своей жизни пережила и увидела столько страшного, что не
один из моих ровесников не видел, по крайней мере, их это не сопровождает по
жизни. Я до 6-ти лет, буквально каждый день видела скандалыЧитать дальше
|
18:05
|
Только способность к абстрактному мышлению, свидетельствует о высоком статусе человека.
|
18:02
|
Пигмей из непроходимых лесов, где взгляд уже на расстоянии вытянутой руки упирается в зеленый масив, попав в первый раз в саванну, приходит в неописуемое изумление, увидев в далеке крошечную антилопу. В вечном сумраке, царящем под кронами деревьев, слух становится более важным, чем зрение,поэтому жизненный опыт пигмеев складывается из другого восприятия мира. Они живут взамкнутой и отдельной реальности.
|
00:34
|
Тек приємно...коли людина, йдучи тобі на зустріч-посміхається. А коли ти розумієш,що посміхаються саме тобі, стає ще приємніше.Через все тіло проходить імпульс, ти відчувеєш, як серце починає битися частіше, виникає відчуття приємної та надзвичайної радості. Ти посміхаєшся у відповідь.Йому, або їй також стає радісно. Ви не знайомитесь, не обмінюєтеся номерами. Вам це просто не потрібно, ви лише даруєте одне одному радість та посмішку. Навколо вас неначе все завмирає...але він іде далі, і ти також, стає трохи сумно. Та саме цей швидкий момент, який, як тобі здалося, тягнувся цілу вічність, не дає сумувати, надає сил на весь день, і ти рушаєш далі, заклопотана своїми справами... =)))
|
|
